Frequently Asked Questions - Professional

Дітям майже завжди потрібно надавати можливість підтримувати контакти з важливими для них людьми (наприклад, з батьками, бабусями й дідусями, братами і сестрами) за умови, що це не загрожує безпеці дитини. Ми у жодному випадку не повинні недооцінювати втрату, яку можуть відчувати діти, втрачаючи зв'язок з важливими у їх житті людьми, навіть якщо ці люди не завжди добре ставились до них. Виняток може бути зроблений у випадку усиновлення (однак існує тенденція до "відкритого усиновлення", коли діти все ще мають обмежені можливості не втрачати зв'язок з важливими для себе людьми) або, якщо планується, що дитина більше не повернеться додому, виникає стурбованість тим, що підтримання контактів з батьками може ускладнити формування і налагодження відносин дитини з новими опікунами. Якщо існує можливість повернення дитини додому, завжди слід намагатись сприяти таким контактам. В іншому випадку після того, як дитина повернеться додому,буде важче відновити відносини і в результаті повернення може виявитись невдалим. Ступінь і частота контактів залежать від віку та розвитку дитини, а також обставин справи. У випадку немовлят та маленьких дітей, щоб допомогти батькам підтримувати контакт з дитиною та сформувати прив'язаність дитини до батьків, їм потрібно спілкуватись дуже часто (3 рази на тиждень або більше). Контакт можна підтримувати як особисто, наприклад, відвідуючи дитину, тощо, так і віддалено - наприклад, по телефону, за допомогою листування та електронної пошти. Можна також передавати фотографії та відеоролики. Для організації та підтримки контактів можуть знадобитись значні зусилля, і це необхідно враховувати, створюючи умови для контактів (особливо, якщо дитина проживає в іншому місці або зустрічі повинні відбуватись під наглядом відповідного працівника).

Існує багато різних, однаково вірних способів виховання дітей і догляду за ними. Головне питання, яке слід собі поставити, полягає в тому, чи порушуються права дитини, і як це впливає на дитину, і що це означає для неї. Необхідно ретельно оцінювати дитини і її ситуацію, а не тільки загальні умови, що і так слід робити в будь-яких обставинах. Наприклад, в деяких країнах прийнято вважати, що маленькі діти повинні спати в окремих кімнатах, тоді як в інших це вважається негуманним, і діти продовжують спати з батьками, доки не підростуть (іноді аж до початкової школи). В обох випадках це можна вважати прийнятними способами догляду за дітьми. Однак, якщо дитина все ще спить із своїми батьками, коли всі її друзі мають окремі спальні, це може зробити дитину об'єктом знущань. Якщо дитина хоче спати окремо, то, хоча в культурному плані це може бути прийнятним, небажано, щоб дитина продовжувала спати з батьками, оскільки це може привести до подальших проблем для дитини. Культуру слід розглядати в найширшому сенсі слова - навіть в сім'ях є власна культура, яку потрібно зрозуміти, щоб дізнатися про мотиви батьків і їх вплив на дитину. Хіба є інший прийнятний спосіб реалізувати «благі наміри»?

У світі спостерігається великий інтерес до розробки систем захисту дітей, а також ведуться дискусії і дебати щодо визначення і створення концепції системи захисту дітей, а також щодо того, що слід включити в таку систему. Один із способів продумати систему захисту дітей - це розглянути ряд процедур, законів, політик і послуг, які будуть працювати як одне ціле на захист дітей і поліпшення їх добробуту, і включатимуть як превентивну, так і реактивну допомогу (тобто, реагування на випадок насильства). Адже між колесами, двигуном, гальмами, сидіннями і самим автомобілем є різниця!

Діти мають право на захист особистої інформації, і, крім того, питання про те, яку інформацію дозволено передавати іншим установам, а також про способи передачі інформації, можуть регулюватись внутрішнім законодавством. Тому слід бути обережними, обмінюючись інформацією. Це стосується не лише співпраці з іншими агенціями, але й інформації, якою ми обмінюємось всередині організації. Конфіденційність можна неусвідомлено порушити, зокрема, працюючи в умовах, де люди добре знають один одного (наприклад, у невеликих громадах або коли людина належить до певної культурної групи). Інформацію слід передавати за принципом "потрібно знати": це означає, що відомості потрібно передавати іншим особам, які відіграють особливу роль у підтримці сім'ї. Наприклад, патронатний вихователь повинен мати більше інформації про сімейні умови дитини, щоб змогти підтримувати дитину в домашній обстановці, ніж, наприклад, вчитель дитини. Загалом, завжди краще питати у дітей та сімей дозволу поділитися інформацією з іншими. Ми повинні пояснити дітям, чому важливо ділитися інформацією і як така інфрмація буде використовуватися, щоб вони могли приймати обґрунтовані рішення щодо своєї згоди на обмін інформацією. Однак важливо пам'ятати, що навіть коли сім'ї не дають згоди на обмін інформацією, ми можемо передати інформацію у випадках, коли необхідно захистити дитину (але ми повинні розумно обмежити обсяг такої інформації!). Основним принципом є забезпечення найкращих інтересів дитини, і національні закони про захист даних можуть передбачати винятки з метою запобігання злочину (які можуть включати насильство над дитиною).

Найчастіше в справі захисту дітей немає ідеального результату, як би ми до нього не прагнули. Іноді мова йде навіть не стільки про найкраще вирішення, скільки про те, щоб не зробити ще гірше. Однак ми можемо вважати кейс успішним, якщо нам вдається знизити рівень небезпеки для дитини до прийнятного і дати дитині всі ресурси, які допоможуть їй впоратися і адаптуватися до змін в її житті. Крім цього важливо забезпечити дотримання прав дитини так, щоб вона змогла повністю розкрити свій потенціал (наприклад, право на освіту і т.д.).

Ні! Звичайно, спеціалізовані послуги мають велике значення, особливо, якщо ми хочемо допомогти відновитися дітям, які зазнали жорстокого поводження, або якщо дитина через пережитого насильства має певні поведінкові і когнітивні проблеми, що впливають на її життя (наприклад, посттравматичний стресовий розлад). Однак навіть якщо послуги фахівців недоступні, все ще можна зробити щось, щоб допомогти дитині. Створення безпечного середовища, ставлення до дітей з повагою, надання їм можливості розпоряджатись своїм життям та тілом також дуже важливе для зцілення дитини - як з точки зору вивчення нових способів спілкування з іншими людьми, так і того, що дитина думатиме про себе. Можна також зробити інші речі, наприклад, забезпечити дітям доступ до відповідної освіти, задовольнити їх основні потреби, створити відповідні системи підтримки, які будуть сприяти підвищенню стійкості та психологічній адаптації дітей. Це, в свою чергу, може допомогти процесу відновлення.

Це складне питання, і з ним стикаються багато соціальних працівників. Справді, важко уникнути повторної віктимізації, якщо, в першу чергу, не буде проведена ретельна оцінка причин і чинників, що впливають на віктимізацію. Наприклад, якщо одним із рушійних чинників, які призвели до комерційної сексуальної експлуатації дитини, були злидні, то, якщо ситуація не зміниться або якщо дитині та її сім'ї не допоможуть отримати навички, необхідні для отримання альтернативних доходів і працевлаштування, то, ймовірно, дитину чекає повторна віктимізація. Це підкреслює необхідність проведення ретельної оцінки, щоб вивчити причини насильства над дитиною, а не лише усувати його симптоми.

Як випливає з назви, оцінка потреб дитини, виходячи з наявних послуг, означає, що допомога дитині надається в рамках існуючих послуг. При оцінці безпосередніх потреб і потреб дитини, навпаки, дивляться на ситуацію дитини і те, чого вона вимагає. Наприклад, «відвідування школи» випливає з наявної послуги, а «отримання освіти» випливає з потреб дитини. Рамкові оцінки, а також плани для конкретних кейсів / догляду, розроблені з урахуванням потреб дітей, будуть більш ефективні, особливо в ситуації обмежених ресурсів, оскільки це дозволяє планувати з урахуванням найкращих інтересів дитини, а також може стимулювати пошуки творчих рішень. Якщо говорити про освіту, то є багато різних способів навчання дітей, одним з яких є відвідування школи, але можуть існувати інші варіанти, такі як репетитор, навчальний клуб або навчальна програма, які можуть бути більш доречними.

Не обов'язково. Це може означати, що ми закрили справу занадто рано, але також і те, що сім'я повернулася з новою проблемою. Також це може бути ознакою того, що сім'я довіряє соціальній службі. Проте повернення деяких сімей не можна розглядати як серію звернень з різних питань, це більше схоже на "двері, що обертаються", з повторенням тих самих проблем. Це може свідчити про те, що замість того, щоб розібратись з основними причинами, ми займались лише симптомами. Можна припустити, що втручання було неефективним, і потрібно визначити інші шляхи допомоги такій сім'ї.

В багатьох організаціях і урядових органах запроваджується кейс-менеджмент як принцип роботи. Кейс-менеджмент (або інакше "індивідуальний соціальний супровід") - це процес або сукупність процедур, що визначає, як слід розглядати кейс, кого необхідно залученити, і які часові рамки необхідно встановити, щоб всі випадки розглядались систематично. Це допомагає забезпечити своєчасне надання підтримки і забезпечує однаковість при роботі з окремими кейсами. Крім того, механізми кейс-менеджменту зазвичай визначають, як слід звертатися до інших організацій та як повинні співпрацювати різні агентства. Незалежно від того, як описано і розділено процес кейс-менеджменту, будь-яка система повинна мати три основні складові: оцінка (і планування), втручання, відстеження результатів та перегляд. Якщо не включені ці три процеси, не можна говорити про комплексну систему кейс-менеджменту. Слід розуміти, що кейс-менеджмент сам по собі не є втручанням або програмою - це спосіб організації та підходу до роботи, а не допомога, яка надається сім'ям.

Робота з позицій дотримання прав людини є концептуальним зрушенням - переходом з позиції "добробуту", де послуги та допомога розглядаються як щось, що видається з доброї волі постачальника послуг (і в деяких випадках сприймається як "заслуга" клієнта і выдповідна подяка) до позиції, яка визнає, що діти (і їх сім'ї) мають гарантовані законом права, якими вони також можуть користуватись. Діти та сім'ї розглядаються не як вигодонабувачі, а як суб'єкти права, а постачальники послуг розглядаються як "носії обов'язків" (тобто, на них покладається відповідальність). Робота з позицій дотримання прав людини вимагає, щоб дітей та сім'ї не розглядали як пасивних отримувачів послуг та підтримки, а активно залучали їх до вирішення питань про те, яка підтримка їм необхідна і як її надавати. Це вимагає того, щоб постачальники послуг, як носії обов'язків, більше радились з клієнтами, а також відповідали за свою роботу.

Всі плани роботи з дітьми необхідно регулярно переглядати. Найчастіше періодичність перегляду визначається в рамках процедур кейс-менеджменту або встановлюється агентством, яке надає допомогу. Регулярні перегляди також важливі для впевненості в тому, що плани виконуються відповідно до графіка і продовжують відповідати потребам дитини, а також, для внесення корективів в разі потреби. Як правило, плани частіше переглядають на початку роботи, а в подальшому рідше, але все ж регулярно в міру виконання робіт. Під час перегляду кожен, в тому числі і сама дитина, повинен отримати можливість відкрито обговорити реалізацію плану і продовження робіт. В ідеальному випадку перегляд повинен здійснювати той, хто не бере участі в повсякденній роботі з сім'єю. Такий підхід гарантує певну неупередженість.

Проста відповідь на це питання звучить так: як тільки дитина зможе повідомити про свої бажання, ми повинні враховувати їх при прийнятті рішень. Можна питати думку навіть у дуже маленьких дітей, хоча це може бути проблемою. Але соціальні працівники повинні вміти ставити дітям прості прямі запитання, використовуючи вирази, які дитина може зрозуміти. Звичайно, те, в якій мірі бажання дитини буде впливати на наше рішення, може залежати від віку дитини, однак, думка дитини все ж важлива, і її потрібно розглянути. Це таке ж право дитини! Пам'ятайте також, що всі діти можуть також висловлювати свої бажання і почуття за допомогою невербальних сигналів (наприклад, проявляючи стурбованість поруч із певним дорослим).

Ми повинні спробувати зрозуміти, чому дитина не бажає контактувати з соціальною службою: у неї можуть бути інші пріоритети, або, можливо, немає таких турбот, і вона не бачить такої необхідності, яку бачать дорослі. Ми можемо і повинні залучити дитину до змістовного обговорення і участі. Крім того, ми повинні радитись з дітьми щодо того, як ми можемо задовольнити їх потреби іншим, більш креативним способом, оскільки можливі й інші варіанти. Наприклад, дитина може не хотіти відвідувати терапевта (вважаючи це марною тратою часу, тощо), але, можливо, вона з радістю піде на курси життєвих умінь та навичок (де може вивчити нові способи взаємодії з іншими людьми). Це ще одна причина , чому оцінки і плани, виконані відповідно до потреб дитини, більш корисні порівняно з оцінками, зробленими виходячи з наявних послуг, оскільки оцінки відповідно до потреб допомагають виділити найважливіше. В кінцевому підсумку, якщо дитина не бажає отримати доступ до послуги, то більш дорослих дітей, що мають велику автономність, важко «змусити», і це не принесе ніякої користі в плані розвитку позитивних відносин з підлітком. Іноді корисно дозволити "відкласти" питання на якийсь час, оскільки це може допомогти дітям відчути себе більш поважними та впевненими в собі (що, в кінцевому підсумку, буде сприяти їх розвитку та зціленню). Винятком є випадок, коли послуга необхідна, щоб уберегти дитину. Бажання та почуття дітей є важливими чинниками процесу прийняття рішень, але відповідальність за захист дітей завжди покладається на дорослих.

Це складне питання, оскільки в цілому завжди краще, щоб дитина перебувала в сімейному колі, де йому приділяється індивідуальну увагу, і у нього буде можливість встановити тісні відносини з важливими для себе дорослими. Однак існують певні ситуації, коли інституціональний догляд буде кращим варіантом для дитини. Дитині може завдати шкоди втрата місця, куди його помістили (що призводить до відмови і ще більшої невизначеності). Тому якщо дитина проявляє дуже проблемну поведінку, вона навряд чи зможе відчувати себе в безпеці в умовах альтернативного догляду, наприклад, при патронатному вихованні. В даному випадку буде більш корисним забезпечити безперервну опіку в установі, ніж переміщати дитину кілька разів. Також це стосується дітей, які користуються певною самостійністю, як ті, які живуть на вулицях, або дітей старшого віку, які вже чітко ототожнюють себе з власною сім'єю і не можуть погодитися або не хочуть мати нову сім'ю. Замість того щоб мати один вид опіки, оптимальним рішенням буде надати різноманітні можливості - від сімейного / патронатного виховання до інституційного догляду. Після чого можна вже буде вирішити, що відповідає найкращим інтересам конкретної дитини. Навіть коли вважається, що інституційний догляд відповідає найкращим інтересам дитини, все ж його слід забезпечувати в невеликих підрозділах, де дітям можна приділити індивідуальну увагу, а не в великих анонімних установах. Немовлят і маленьких дітей, навіть якщо вони підлягають усиновленню, завжди слід поміщати під альтернативний сімейний догляд.

Стурбованість повинні викликати будь-які форми жорстокого поводження; однак, його вплив на дитину майже напевно буде різним в найближчому майбутньому і коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Розробляючи плани догляду за дитиною / плани врегулювання конкретних кейсів, ми, очевидно, повинні визнати пріоритетність тих форм жорстокого поводження або небезпек, які можуть вплинути на дитину в найближчому і недалекому майбутньому (особливо, якщо ситуація могла б стати небезпечною для життя). Однак ми також повинні переконатися в тому, що беремо до уваги середньострокові і довгострокові проблеми. Наприклад, фізичне та сексуальне насильство є причиною для негайного реагування. Проте, іноді ми можемо ігнорувати або применшувати важливість невиконання обов'язків щодо дитини та емоційного насильства, наслідки яких нерідко стають проблемою в довгостроковій перспективі. Відомо, що емоційне насильство може мати драматичні наслідки в дорослому віці і часто призводить до наркотичної залежності, труднощів з підтриманням відносин і невмінням бути справжніми батьками для власних дітей.

Цей проект фінансується: